Аналіз проголошення архиєпископа К. М. Вігано щодо ситуації в Церкві /2 частина: Церква Христа проти антицеркви Бергольйо/

Дивіться це відео також на: https://vkpatriarhat.org/analiz-proholoshennia-2/

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Ми знаходимося в сюрреалістичній ситуації, коли ієрархія називає себе католицькою і через це вимагає послуху від членів Церкви, а в той же час сповідує вчення, які Церква засудила перед Собором, і натомість засуджує як єретичні ті доктрини, яких до того часу навчали всі папи».
Цією заявою архиєпископ Вігано де-факто показує, що сучасна ієрархія, яка називає себе католицькою, вже не є католицькою. Він оскаржує її, що єресі, які вона зобов’язана засуджувати, навпаки, сповідує, а католицьке вчення, яке повинна сповідувати, засуджує. Зміною парадигм і прийняттям «Fiducia supplicans» вона суперечить самій своїй суті. Тому архиєпископ вказує, що ця ієрархія, яка не слухає Бога, не має права вимагати послуху.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Це відбувається тоді, коли від Істини відділяється абсолютизм і його релятивізується та пристосовується до духа світу».
Ієрархія, яку називають католицькою, зобов'язана представляти Божий авторитет. Але коли вона через єресі відділилася від Істини і пристосувалася до духу світу, то релятивізує вчення про Божі істини. Таким чином ця ієрархія втрачає право діяти в Божому авторитеті та вимагати послуху. Однак видиму церковну владу католики автоматично вважають владою Божою. Бергольйо зловживає цим, проповідуючи єресі, що заперечують найосновніші правди віри, а при тому вимагає послуху. Тут єдиний вихід – відділитися від цього вбивці Христової Церкви.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Як діяли б сьогодні понтифіки останніх століть? Чи вони визнали б мене винним у схизмі, чи радше засудили б того, хто називає себе їхнім наступником?».
Архиєпископ Вігано ставить запитання: кого б засудили передсоборні папи – його чи апостата Бергольйо, який називає себе їхнім наступником? На це є однозначна відповідь: засудили б Бергольйо як архиєретика. А на противагу цьому архиєпископа Вігано визнали б вірним пастирем Церкви Христової.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Разом зі мною модерністський Синедріон судить і засуджує всіх католицьких пап, бо віра, яку вони захищали, є моєю; і блудні вчення, які тепер захищає Бергольйо, є тими, які вони, без жодного винятку, засуджували».
Цією заявою архиєпископ показує, що представляє правовірне вчення і правовірну традицію всієї Церкви і всіх пап аж до II Ватиканського Собору.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Отож я запитую: яка може бути переємність між цими двома реальностями, які протиставляються і суперечать одна одній? Між соборовою і синодальною церквою Бергольйо та тією, що „заблокована контрреформаторським страхом” і від якої він демонстративно віддаляється? І стосовно якої „церкви” я був би в стані схизми, якщо та, яка називає себе католицькою, відрізняється від правдивої Церкви саме в своїй проповіді того, що правдива засудила, і в засудженні того, що ця проповідувала?».
Архиєпископ знову вказує на безглуздість звинувачень у т.зв. злочині схизми з боку особи, яка представляє постсоборну синодальну церкву. Ця синодальна церква перебуває не тільки в схизмі, але прямо в апостазії. Те, що архиєпископ Вігано від неї відділяється, є його святим обов'язком. Цього вимагає від нього вірність Богові і Церкві. Жодним чином це не є злочином схизми!
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Прихильники „соборової церкви” будуть пояснювати, що це пов’язано з еволюцією церковного організму в рамках „необхідного оновлення”, в той час як католицька доктрина нас навчає, що Правда є незмінною, а вчення про еволюцію догм є єретичним».
Архиєпископ знову вказує на помилки т.зв. соборної церкви, яка запровадила своєрідний розвиток тіла Церкви, щоб виправдати проповідування єресей. Архиєпископ ще раз знову наголошує, що сама Істина є незмінною, а вчення про розвиток догм є єретичним.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Безумовно, існує дві церкви: кожна зі своїми доктринами, літургіями та святими; але для католика Церква є єдина, свята, католицька та апостольська, а для Бергольйо церква є соборною, екуменічною, синодальною, інклюзивною, імміграційною, відкритою до екологізму та дружньою до гомосексуалістів».
Бергольйо ототожнює очолювану ним церковну структуру з Христовою Церквою. Але архиєпископ наголошує, що сьогодні тут є дві церкви, кожна зі своїм вченням. Бергольєва – це соборна, синодальна, содомітська... Але це аж ніяк не є Церква Христова!
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Чи можливо, що Церква почала навчати помилок? Чи можна вірити, що єдиний Ковчег спасіння є водночас знаряддям загибелі душ? Чи Містичне Тіло відділяється від свого божественного Голови – Ісуса Христа, зводячи нанівець обітницю Спасителя? Це, звісно, є недопустимо, і ті, хто це підтримує, впадають у єресь і схизму. Церква не може навчати помилок, а також її Голова, Римський Архиєрей, не може бути водночас єретиком і правовірним, Петром і Юдою, у сопричасті з усіма своїми попередниками і водночас з ними у схизмі. Єдина можлива богословська відповідь полягає в тому, що соборова ієрархія, яка проголошує себе католицькою, але приймає віру, відмінну від тієї, яку протягом 2 000 років постійно навчала Католицька Церква, належить до іншої сутності, і тому вже не представляє правдиву Церкву Христову».
Архиєпископ логічно, з фактів, робить висновок, що Церква Христа і церква Бергольйо є протилежними. Це мав би усвідомити кожен єпископ і священник, а також кожен католик, і зробити з цього чіткий висновок, а саме: відділитися від Бергольйо та його секти!
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «З чого зрозуміємо, що „синодальна церква” та її голова Бергольйо не сповідують католицьку віру? З цілковитої та беззастережної прихильності всіх її членів до численних догматичних помилок і єресей, уже раніше засуджених непомильним вченням Католицької Церкви, і з явного відкинення будь-якої доктрини, морального принципу, акту поклоніння та релігійної практики, які не схвалив „їхній” Собор».
Архиєпископ Вігано наводить два докази того, що синодальна церква, очолювана Бергольйо, не має католицької віри. Першим доказом є те, що вона цілковито й беззастережно прихильна до догматичних помилок та єресей, які Учительський Уряд Церкви вже засудив. Другий доказ полягає в тому, що вона явно відкидає католицьке вчення і мораль, які не схвалив «їхній» Собор.
Ісус Христос наказує проповідувати Євангеліє всьому творінню, тоді як Собор запровадив діалог. Це означає, що місіонер повинен з повагою прислухатися до поганських блудних наук і не повинен проповідувати поганам євангеліє, щоб їх т.зв. не образити. Справжня місія, основою, центром і вершиною якої є Ісус Христос, вважається «ганебним прозелітизмом» і перетягуванням т.зв. віруючих. Плодом цього є те, що до Європи прийшла антимісія індуїзму через йогу, а також антимісія буддизму через східні медитації та бойові мистецтва. А Церква? Вона це рекламує! Це дух II Ватиканського Собору, який суперечить Духові Христа.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Ніхто з них не може з чистим сумлінням підписати Тридентське визнання віри та антимодерністську присягу, бо те, що вони виражають, є повною протилежністю до того, що навчає ІІ Ватиканський Собор і т.зв. „соборове вчення” та все, що з нього випливає».
Архиєпископ вказує, чому віра синодальної церкви, очолюваної Бергольйо, не є католицькою. Ніхто з них не може з чистим сумлінням підписати Тридентське визнання віри, яке ясно виражає незмінні істини про наше спасіння. Відповідно до Тридентського визнання папа Пій Х також реагував на тогочасний модернізм, який інфікував Церкву на межі ХІХ і ХХ століть. Він написав проти цієї єресі антимодерністську присягу, яку мусив складати кожен священник і кожен єпископ. Проте слід знати, що Собор, навпаки, відкрив двері вже засудженій єресі модернізму, а дух II Ватиканського Собору запровадив її до всіх католицьких семінарій.
Ці модерністські єресі суперечать суті Святого Письма та Традиції, тобто католицьким догмам щодо віри та моралі. Модернізм також поставив під сумнів надприродне у Святому Письмі. Архиєпископ додає, що Тридентське визнання віри та антимодерністська присяга є повною протилежністю до того, що навчає ІІ Ватиканський Собор і т.зв. «соборове вчення» та все, що з нього випливає. Отже Собор є єретичним, дух Собору єретичний і плоди єретичні, а Бергольйо своїм синодальним шляхом лише довершує програму Собору, яка не має з католицькою, тобто спасительною вірою нічого спільного.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Оскільки теологічно неможливо стверджувати, що Церква і Папство є знаряддям загибелі, а не спасіння, ми обов’язково повинні зробити висновок, що єретичні вчення т.зв. „соборової церкви” та „соборових пап” від Павла VI і далі становлять аномалію, яка серйозно ставить під сумнів легітимність їх вчительської та керівної влади».
Звернімо увагу, наприклад, на жести Івана Павла ІІ, які порушують першу заповідь Декалогу і водночас є згубним прецедентом для віруючих. В Індії він дозволив сакральній жриці зробити собі на чолі священний знак бога Шиви і прийняв магічний вінок. Він поцілував Коран, який не визнає Ісуса Христа Сином Божим і наказує вбивати християн як невірних. Кілька разів він вшановував гріб батька Нью-Ейдж Ганді і виголошував там похвальну промову.
В Асижі Іван Павло ІІ вчинив апостатичний жест. Це спричинило духовний поворот і єретичну зміну громадської думки в усій Католицькій Церкві. Він запросив прихильників поганських культів, які вшановують демонів, і надав їм доступ до храмів Асижу, щоб проводили тут свої магічні обряди, осквернюючи храми. Потім разом з ними молився до т.зв. спільного Отця. Але погани не визнають навіть Бога-Творця, вони моляться демонам! Він не проповідував їм Христа і жодним словом не засвідчив їм про нашого Господа і Спасителя! Але потім з тими, які свідомо звертаються до демонів і диявола, молився «Отче наш». До кого насправді він з ними молився? До Бога чи до диявола?
Іван Павло ІІ сформував з Асижу нову традицію т.зв. міжрелігійних зустрічей у дусі II Ватиканського Собору. Своїм жестом він проголосив, що поганські шляхи є альтернативними шляхами до спасіння, пов’язаного з відкупительною смертю Божого Сина на хресті. Цим він виразно змінив уявлення католиків, начеб Ісус Христос вже не є єдиним Спасителем.
Упродовж свого понтифікату він пропагував і схвалював єресі модернізму та заміну місії міжрелігійним діалогом.
Така церква і таке папство насправді швидше є знаряддям загибелі, ніж спасіння, як стверджує архиєпископ Вігано. Але Іван Павло ІІ і Франциск Бергольйо лише втілюють духа II Ватиканського Собору.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Ми повинні розуміти, що підривне зловживання владою в Церкві з метою її знищення (або перетворення на іншу церкву, відмінну від тієї, яку бажав і заснував Христос) само по собі є достатнім елементом, щоб зробити недійсною владу цієї нової організації, яка навмисне видає себе за Церкву Христову, узурпувавши її владу. Ось чому я не визнаю легітимності Дикастерії, яка мене судить».
Архиєпископ наголошує, що всі католики повинні зрозуміти, наскільки великим злом є підривне зловживання владою в Церкві з метою її знищення або перетворення у щось, чого Христос не бажав і не засновував. У перші роки після Собору цього ще не було видно, тому католики доброї волі намагалися пояснити все позитивно. Аж 11-літня діяльність Бергольйо викрила приховану мету архітекторів II Ватиканського Собору. Архиєпископ Вігано робить висновок, що факт зловживання владою з метою знищення Церкви є достатньою підставою для викриття нової організації, що видає себе за Церкву Христову. Цією новою організацією є Глибинна церква, тобто Бергольєва антицерква Нью-Ейдж.
Практичний висновок, який випливає з цього для єпископів і священників, полягає в тому, щоб відділилися від недійсного папи, який сам себе виключив з Христової Церкви і тому не може бути її главою.
Сьогодні будь-яка санкція чи екскомуніка, видана Ватиканом, є недійсною і недієвою. Це стосується фальшивої екскомуніки не лише архиєпископа Вігано, а й будь-якого іншого єпископа, який виступає за вірність Христу та Його Церкві.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Способи, якими велася ворожа діяльність проти Католицької Церкви, підтверджують, що вона була спланованою і бажаною, бо інакше ті, які її викривали, були б почуті, а ті, які з нею співпрацювали, негайно би зупинилися».
Архиєпископ Вігано, як багаторічний співробітник Ватикану, розкриває реальність того, що це була спланована та навмисна змова проти Церкви, щоб знищити її зсередини. Як доказ він наводить те, що якби ця ліквідаційна акція не була спланованою, то ті, які її засуджували, були б почуті керівництвом Церкви і було б вжито відповідних заходів для припинення внутрішнього перевороту. Але реальність така, що тих, які вказували на злочини в Церкві та захищали правовірне вчення, ієрархія усувала. І навпаки, ті, які виступали за самознищення Церкви, були піднесені на найвищі посади.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Звичайно, з точки зору того часу і традиційної формації значної частини кардиналів, єпископів і духовенства, „скандал” ієрархії, яка суперечила сама собі, здавався настільки надмірним, що спонукав багатьох прелатів і клириків не вірити в можливість, що революційні та масонські принципи зможуть бути прийняті та поширені в Церкві».
Традиційна формація та мислення в Католицькій Церкві, як висловлює архиєпископ, створили таку атмосферу, що здавалося неймовірним, щоб принципи масонів, які прагнули знищити Церкву, дійшли до її середини. Тому їх навіть не вдалося розкрити. В самій лише думці, що католицька ієрархія бореться проти Церкви, католик бачив би свій тяжкий гріх. А тим, хто мав відповідальність (єпископам і кардиналам), пошана до авторитету не дозволяла вказати на злочинність, яка почала здійснюватися в Церкві проти Бога і проти самих основ, на яких Церква стоїть.
Цитата архиєпископа К. М. Вігано: «Але це був „майстерний удар сатани”, як про це виразився архиєпископ Лефевр, який знав, як використати природну повагу та синівську любов католиків до священного авторитету пастирів, щоб спонукати їх поставити послух вище Правди».
Архиєпископ Вігано звертає увагу на архиєпископа Лефевра, який ще кілька десятиліть тому вказав на головну причину відкриття дверей Церкви для єресей. Цю причину він назвав ударом сатани, який змусив католиків поставити послух церковному авторитету над Правдою, тобто над незмінними правдами віри, що випливають з Божого одкровення. Такий пріоритет послуху церковній владі призвів до того, що вже було неможливо переконати ієрархію в тому, що вона зловживає своєю владою проти самої суті Церкви. Якщо хтось вказував на це, як, наприклад, архиєпископ Лефевр, то мусів рахуватися не з Божою карою, а з церковною карою т.зв. екскомуніки за вигаданий злочин непослуху і схизми. Отож захист правд віри, тобто апологія, після Собору був практично неможливий! В ейфорії II Ватиканського Собору, перед яким усі мусили капітулювати, єресям відкрилися двері на всі теологічні факультети.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату

+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі

15.07.2024