Основи внутрішньої молитви /2 частина/

Дивіться це відео також на: https://vkpatriarhat.org/osnovy-molytvy-2/Show more

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

Чотири останні слова з хреста

Структура другої години внутрішньої молитви:
5 хвилин: 4 основні правди (смерть, суд, вічність, Боже милосердя)
10 хвилин: співрозп’яття
5 хвилин: прийняття Матері Ісуса

5-10 хв.: вступне мотиваційне слово до останніх чотирьох слів з хреста

10 хвилин: слово «Прагну!»
5 хвилин: слово «Елі, Елі...»
5 хвилин: слово «Звершилося!»
5 хвилин: «Отче, в Твої руки віддаю дух мій!»
5 хвилин: рефлексія

Мотиваційне слово для пережиття чотирьох останніх слів з хреста
Апостол Іван, як очевидець, після слів: «І той учень прийняв Її eis ta idia – в себе», продовжує: «Тоді Ісус, знаючи, що все вже довершилося, щоб сповнилося Писання, промовив: „Прагну!”». Євангелист Матей додав: «Від шостої (тобто дванадцятої) години настала темрява по всій землі аж до дев’ятої (тобто п’ятнадцятої) години. О дев’ятій годині Ісус вигукнув гучним голосом: „Елої, Елої, лема савахтані!”, тобто „Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?”» (Мт. 27, 45-46). Зовнішня темрява виражає реальність духовної темряви зла та відділення від Бога. Вона сконцентрувалася при вмиранні та смерті Христа. «Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: „Він Іллю кличе”. І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав Йому пити. Інші ж казали: „Лиши, побачимо, чи прийде Ілля Його рятувати”» (Мт. 27, 47-49).
«Скуштувавши оцту, Ісус сказав: „Звершилося!”» (Ів. 19,30).
Храмова завіса відділяла святиню від Святая святих (див. Євр. 9,3). «Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу (Мр. 15,38), а Ісус вигукнув гучним голосом: „Отче, в руки Твої віддаю духа Мого!”. Сказавши це, віддав духа» (Лк. 23, 45-46).
Після того, як учень прийняв Ісусову Матір, Ісус сказав: «Прагну!». Чого прагне Ісус? Це не тільки фізична спрага, а перш за все духовна спрага. Ісус прагне звершення спасіння душ, зламання сили смерті, зла і рабства гріха, які тримають кожного нащадка Адама. Це ще не звершено Його розп’яттям, а буде звершено через Його смерть. Духовне покривало первородного гріха Адама покриває всі народи, усі людські племена (див. Іс. 25,7). І я теж прагну, щоб було усунене покривало, яке вкриває мою душу і водночас вкриває духовною темрявою усіх людей, чиє екзистенційне життєве випробування відбувається одночасно з моїм. Я прагну вічного світла, прагну правди, вічного щастя, правдивої свободи. Тому разом з Ісусом я прагну, щоб розірвалось це духовне покривало і завіса, яка відділяє мою душу від живого Бога.
Я прагну, щоб було розірване це покривало в мені, а також, передусім, у всіх охрещених, які теж перебувають у духовній темряві.
Ти, Ісусе, розп’ятий, і разом з Тобою тепер, у цю секунду, в цю хвилину розп’ятий наш «старий чоловік».
Ти, Ісусе, тепер переживаєш найбільше покинення Отцем, і цей найбільший біль виражаєш вигуком: «Елої, Елої... Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?». Але Отець не покинув, це темрява гріха, яку Ісус взяв на себе, повністю огорнула Ісусову душу. Водночас Він переживає біль з того, що наші душі добровільно з’єднуються з брехнею, зі злом, з темрявою. Це біль над душами, які не відділилися від цієї темряви і залишаються в ній. Вони остаточно вирішили залишитися у вічній темряві, у величезних стражданнях, які ніколи не закінчаться. Це біль Того, Хто любить ці душі, страждання від того, що вони відлучилися через невдячність і затверділість, через злобу до люблячого Бога. У ці хвилини Ісус переживає найбільший фізичний, душевний і, передусім, духовний біль.
Між словами «Прагну!» і «Звершилося!» Ісус взиває: «Елої, Елої... Боже мій, Боже мій...». Він виражає прагнення єдності з Богом Отцем. Через гріх людина втратила Бога. Ісус через найболючішу жертву покинення спокутував цю втрату Бога, пов’язану з духовною темрявою.
Слова «Звершилось!» і «Отче, в руки Твої…»
В той момент, коли Ісус промовив «Звершилося!», відбувся духовний перелом і духовна перемога над владою темряви. Духовна завіса, яка перешкоджає з’єднанню душі з Богом, була розірвана. Ісус зламав силу зла, а ми в часі, насамперед на молитві, можемо знову входити до Христової смерті, тобто це розірвання, це «Звершилося» актуалізувати в даний момент. «Ми постійно віддавані до Христової смерті» (2Кор. 4,10). Слово «постійно» означає, що вірою ми повинні знову повертатися до реальності Христової смерті. Вона відділяє нас від влади гріха і повертає до єдності з Богом.
Якщо ми з’єднані зі смертю Христа, тобто коли своєю волею цілковито віддаємо себе Богові, тоді ми не можемо грішити (пор. 1Ів. 3,6). Однак силою закону гріха ми постійно автоматично знаходимося в стані нашої порушеної природи, отже перебуваємо в темряві, не усвідомлюємо Бога, Його присутності, а тому неминуче грішимо, навіть легкими гріхами. Апостол вказує на плід закону гріха: «Я не роблю добро, яке хочу, але зло, якого не хочу. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то не я це чиню, а гріх, що живе в мені... Розумом я служу Закону Божому, але своїми вчинками – закону гріха» (Рим. 7, 19-20; 25б) Визволення є лише в Ісусі Христі (вірш 25a). Тут діє закон Духа: «Бо закон духа, що дає життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерті» (Рим. 8,2). Тут також відіграє велику роль набуття добрих звичок, тобто чеснот. Йдеться передусім про навики молитви, з якої виходить справжня покора, тобто готовність приймати правду про себе. Молитва і покора є основою інших чеснот. Без молитви і покори Святий Дух не діє.
Слово «Звершилось» разом з останнім словом «Отче...» виражає момент відкупительної смерті Христа. Словом «Звершилось» Ісус звершив наше спасіння і тим виконав волю Отця. В духовній області посеред темряви був проламаний світляний коридор. Він залишається аж до другого приходу Христа. Ті, які спасенні вірою в Ісуса, в годину смерті проходять цим світляним коридором в Божі обійми. Духовну темряву утворює система цього світу з її князем і духовними силами зла в повітрі – «космократорес». Через смерть Христа темряву було проламано і настає єдність між душею і Богом. В годину Христової смерті в храмі видимо розірвалася завіса, що відділяла святиню від Святая святих. В годину нашої смерті наш дух реально пройде стовпом світла Христової смерті в обійми Бога. Але вже тепер ми можемо духовно входити до Христової смерті і через неї в обійми Отця. Ми прийняли Духа синівства, в якому взиваємо «Авва, Отче!» (Рим. 8,15). Входячи до правд, пов’язаних зі смертю Христа, ми одночасно реалізуємо таїнство хрещення. Через хрещення ми були занурені до Христової смерті. Шлях до обіймів Отця нам відкритий. Після звершення перемоги над темрявою в момент Своєї смерті Ісус віддав Свого духа в обійми Отця. Це і для нас є єдиний шлях спасіння. Ісус сказав: «Йду приготувати вам місце, щоб і ви були там, де Я» (Ів. 14, 2-3).
Ісус звершив Своє діло спасіння людства. До цього нічого не потрібно додавати. Тільки треба в послусі віри реалізувати Його слово. Ісусова Мати є для нас на цій дорозі віри прикладом і помічницею. Була розірвана заслона, що покривала кожну душу, був проламаний бар’єр духа цього світу, який тримає людство в омані. Були переможені демонічні сили в повітрі, які впливають на людство і тримають його в темряві брехні. Все це міститься в слові «Звершилося». Це остаточна перемога над дияволом, гріхом і смертю.
Духовно ми стоїмо під хрестом на місці Христової смерті – там, де над нами є стовп світла, через який наш дух може підніматися і з’єднуватися з Небесним Отцем, входити в Божі обійми. Першим цим переможним стовпом світла пройшов Ісусів Дух. Це виражає останнє слово з хреста: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого».
Під час смерті Христа також сповнилося пророцтво Симеона до Матері Ісуса: «І меч болю пронизить Твою душу» (Лк. 2,35). Через цю духовну рану в серці нашої Матері наш дух може входити до нового серця, до нового Єрусалиму, і з’єднуватися тут прямо з Богом.
Світло, силу і благодать отримають ті, які намагаються проникнути до таїнства Христової смерті. Вона пов’язана також з Євхаристією і нашим хрещенням. Словами не можливо передати тих благодатей, які отримають люди, коли витривають у внутрішній молитві. І ти приділяй їй час, хоча б годину на день.
Двогодинні роздуми мали б практикувати і миряни, принаймні раз на тиждень, найкраще в невеликій спільноті.