В залатаному шматті йшла душа

В залатаному шматті, йшла Душа.
І було їй вже зовсім не до себе.
Ледь дихала...дивилась в небеса...
За що? Навіщо? І кому, то треба?

А поруч з нею плакала Печаль:
- Дивись, слізьми ти серце розриваєш.
Залиш мене. Іди собі ти вдаль.
Чому мене одну не залишаєш?

Печаль вчепилась в Душу - не піду,
Рідніш за тебе вже нема, ти зрозумій.
Як прожинеш, я стежку віднайду,
Так, що Душа, удвох ходім- не стій!

Душа притихла....Важко стало їй...
Додолу з серця юркотіла кров.
Та з неба, проміж ясних зір,
Назустріч йшла окрилена Любов!

Вона вбрання принесла для Душі,
Все із малюнків щастя та тепла.
Там Ангели, покроїли її,
А на додачу білих два крила.

Печаль завила жалібний свій писк,
Пішла попутчика, вже іншого шукать...
Любов же Душу в Щастя одягнув,
Наділа крила їй, щоб разом вже літать.