Плоди II Ватиканського Собору за 60 років – трансформація Католицької Церкви в псевдоцеркву Нью-Ейдж /8 частина/

Дивіться це відео також на: https://vkpatriarhat.org/plody-ii-vat-sob-8/

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

В останньому листі ми згадали про історико-критичну теологію, яка є частиною модернізму, та про її засудження професоркою Е. Ліннеман. Водночас ми вказали на декілька єресей модернізму, які засудив святий папа Пій X.
Щодо догм та єресей, кардинал Ратцінгер писав: «З цього суб’єктивного нетрадиційного розуміння науки Церкви догма часто вважається нестерпною в’язницею. Однак при цьому забувається, що догматична дефініція – це, навпаки, служіння правді, це дар віруючим людям від авторитету, встановленого Богом. Догми (мури, які бережуть овечок від вовків) – це не мури, які перешкоджають нашому погляду, але якраз навпаки – це відкриті вікна, через які вільно дивимося в далечінь».
В каноні 751 сказано: «Єрессю називається вперте заперечення правди, в яку після прийняття Тайни Хрещення треба вірити Божою і католицькою вірою; або вперті сумніви щодо цієї правди. Канон 1364 зазначає, що єретик підпадає під екскомуніку latae sententiae, так само як апостат (відступник)… Уперте заперечення та вперті сумніви, про які йдеться в Кодексі, сьогодні вже не зустрічаються у відкритому вигляді…».
Святий Пій X у своїй енцикліці пише: «Модерністи (сьогодні ІКТ) стверджують, що, мовляв, необхідно припустити, що святі книги мають життєвий розвиток, який виник з розвитку віри і йому відповідає. Далі стверджують, що сліди розвитку такі ясні, що запросто можна писати його історію. І справді, так її і пишуть, і то з такою певністю, начебто на власні очі бачили кожного з авторів. Щоб підтвердити своє вчення, посилаються на т.зв. критику тексту і намагаються доказати, що той чи інший вислів не є на своєму місці, та подають ще й інші подібні причини. Ви б точно сказали, що вони мали перед очима якісь первинні зразки розмов і бесід, по яких точно б визначили, що є на своєму місці, а що ні… Хто почує, скільки вони там виявили помилок, може легко подумати, що перед ними ще ніхто Святого Письма не читав і не досліджував. Однак перед ними був цілий ряд вчених, які набагато перевищували їх обдаруваннями, освітою і святістю життя. А ці покірні вчені Святе Письмо не лише в жодному разі не применшували, а навпаки, чим докладніше його досліджували, тим щиріше дякували Богові, що вирішив так з людьми розмовляти. Ці вчителі для вивчення Святого Письма не користувалися такими середниками, якими користуються модерністи (сьогодні ІКТ) і які походять з філософії, що заперечує Бога. Ані свій розум не вважали найвищим і абсолютним мірилом своїх висновків.
Думаємо, що кожному зрозуміло, чим насправді є цей метод модерністів (сьогодні ІКТ) в історії. Першим іде (невіруючий) філософ, після нього приходить (невіруючий) історик, за ними наступає атеїстична критика, як внутрішня, так і текстова. Головний напрямок визначає атеїстична філософія, тому, зрештою, вже не йдеться про звичайну (об’єктивну) критику, але про агностичну, іманентну та еволюціоністичну. А тому, хто її признає і нею користується, той признає і поміщені в ній блуди і є противником католицького вчення».
«З цієї причини може виглядати дуже дивним, що між католиками ця (філософсько-історична) критика сьогодні користується великою повагою.
Це має подвійну психологічну причину:
1) Сила єдності – тісний контакт, яким історики і критики такого роду взаємно об’єднані, без огляду на релігію.
2) Сила демагогії – це велика відвага (зухвальство), з якою те, що один скаже, інші ніби єдиними устами подають і вихваляють як прогрес науки.
Однак спільно накидаються на кожного, хто заперечує їхню вигадку, і звинувачують його в необізнаності. Хто ж приймає їхні погляди, того захищають і обсипають похвалою. Тому є багато обманених, які б перелякалися таким станом, якби уважніше обміркували справу. З такого домінуючого панування заблуканих, з цієї необережної згоди поверхневих душ виникає своєрідне зараження навколишнього середовища, яке проникає усе і поширює погибель».
«Також обов’язок єпископів – дбати про те, щоб модерністичні (сьогодні історико-критичні) праці або такі, які просякнуті модернізмом (сьогодні ІКТ), не дозволяли читати в семінаріях… Вони ще шкідливіші, ніж аморальні книги, бо порушують основи християнського життя… Отож хочемо, щоб єпископи покинули увесь страх і світську обережність, не зважали при цьому на крик злих і щоб кожен спокійно, але рішучо виконував свій обов’язок. Нехай ординарії дбають про те, щоб в їхніх єпархіях шкідливі книги та інші праці не видавалися і не поширювалися, та щоб були вилучені з рук віруючих.
Теологи певного напрямку (сьогодні ІКТ) стараються захопити ключові місця в Церкві, щоб таким чином могти здобути якнайбільше послідовників. Намагаються заволодіти викладацькими кафедрами в семінаріях, які потім перетворюють на кафедри морової епідемії!».
«Які методи вони мають, щоб прихилити собі студентів і молодь? Галасливим наголошенням на науковості, а також через висміювання думка молодих студентів стає отруєною і стривоженою. З одного боку, вони не хочуть, щоб їх вважали за неуків і недолугих, а з другого – хочуть виглядати вченими. Спонукані власною гордістю і цікавістю, часто піддаються модернізму (сьогодні ІКТ) і цілковито йому відкриваються».
«Сьогодні оборонців єресей не мусимо шукати лише між явними ворогами, але вони скриваються в самому лоні і нутрі Церкви, і тим більше шкодять… Адже ці мужі не намагаються погубити Церкву поза нею, але в ній. Сьогодні небезпека є в жилах і в лоні самої Церкви. Чим відповідальнішу посаду в Церкві займають ці приховані єретики і чим більш довірчі інформації мають про внутрішню структуру Церкви, тим більша і небезпечніша катастрофа загрожує.
Також потрібно звернути увагу на те, що ці приховані єретики свою сокиру не прикладають до гілок чи пагонів, але до самого кореня, тобто до віри і до найглибших живильних коренів віри! Коли так порушили корінь безсмертя, то по цілому дереві далі поширюють отруту, так що нема догми католицької віри, яку би пощадили і не намагалися підірвати…».
Так званий історико-критичний метод вже отруїв все віровчення і мораль. Згідно з каноном 1364, теологам-модерністам загрожує найважче покарання у виді відлучення від Церкви: «Відступник від віри, єретик, негайно потрапляє під автоматичну екскомуніку». Згідно з каноном 751, «єрессю називається вперте заперечення правди, в яку після прийняття Тайни Хрещення треба вірити Божою і католицькою вірою; або вперті сумніви щодо цієї правди».
Нинішня відступницька система зловживає церковною структурою, бо їй залишено виконавчу владу. Захисників віри позбавляють посад і виключають з Церкви, а єретики залишаються безкарними. Католицька громадськість дезорієнтована, несправедливо покараних вважає справжніми винуватцями і так до них ставиться. З іншого боку, єретиків вшановує і вважає законними пастирями.
Найбільше зловжив авторитетом архиєретик Бергольйо. Він узурпував верховну владу в Церкві і використав її для прямої ліквідації самих коренів Церкви. Зокрема, проголосив бунт проти Бога, видавши т.зв. догматичну декларацію «Fiducia supplicans». Цим трансформував Церкву у синагогу сатани з содомським антиєвангелієм. Скандально, що єпископи, священники та віруючі це респектують. Через своє боягузливе підпорядкування відступнику вони накликають на себе Божу анатему і кару екскомуніки. Псевдопапа у своїй антицеркві тягне їх до вічної погибелі. Щоб відвернути увагу від свого злочину, він проголосив ювілейний цирк з паломництвами і відпустами. Його кульмінація відбудеться 5 вересня. Цього дня через ювілейні ворота пройде гей-парад та отримає райдужні ювілейні індульгенції. Бергольйо нахабно сміється в обличчя католицьким єпископам та священникам і вже планує подальший хаос через скасування целібату, висвячення жінок на дияконис та священниць і деградацію Святої Літургії внаслідок запровадження поганських практик.
Чи тепер, у 2025 році, ще можливий порятунок? Так, але тільки через правдиве покаяння! В чому воно полягає? У трьох пунктах:
1. Кожен єпископ разом зі своєю дієцезією повинен публічно відректися самогубної «Fiducia supplicans».
2. Кожен єпископ зі своєю дієцезією повинен відділитися від недійсного папи Бергольйо.
3. Кожен єпископ повинен відділитися від єретичного II Ватиканського Собору з його єресями модернізму ІКТ та синкретизму з поганством.
Вірні та священники повинні чинити тиск на свого єпископа через витривалу молитву та особисті листи чи групові візити. Без цього тиску єпископи не зможуть опертися апостатичній системі.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату

+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі

02.03.2025