Вавилон і Панвавилонізм

У 1845 році британський археолог сер Остін Генрі Лаярд знайшов руїни стародавнього ассирійського міста Ніневії. Таким чином зародилася ассиро-вавилонська археологія. Ще більш грандіозні розкопки почалися 26 березня 1899 року німецькою археологічною експедицією під керівництвом Роберта Кольдевея, на тому місці, де колись розташовувався стародавній Вавилон. Пошуки, що проводились з великим завзяттям, системою і суворо науковим методом, призвели до вражаючого відкриття: було знайдено ціле стародавнє місто, що приховувався багато сотень років під товстим шаром землі, піску та гравію. Археологи розкопали та привели до ладу декілька монументальних будівель, храмів, башт і міських стін. Були знайдені залишки величного палацу Навуходоносору, складеного, як втім і всі інші вавилонські будівлі, з тонких, але широких цеглин, з вензелем і ім'ям царя на кожній з них. Було розчищено довгу вулицю, прикрашену з обох боків барельєфами з різнокольорової цегли з зображеннями драконів, левів і биків. Потім відновили залишки набережної уздовж Єфрату та відкрили фундамент і частину стін головного вавилонського капища, присвяченого Мардуку - богу стародавнього Вавилону. Вавилон було оточено двома рядами високих стін з баштами та брамами. Брама богині Іштар з двома цегляними баштами та добре зберігшимися зображеннями биків і драконів зараз експонуються у Берлінському музеї. Ще на самому початку робіт у Вавилоні, були знайдені цілі бібліотеки, складені з тонких дощечок, написаних клинописом і інший графічний матеріал, що пролив світло на спосіб життя і мислення людей тієї далекої епохи. Під впливом відкриттів, що дали змогу пізнати інтимні сторони культури стародавніх ассиро-вавилонян у Німеччині в середовищі вчених сформувалася наукова теорія під назвою Панвавилонізм. Прихильники Панвавилонізму вважали, що Вавилонія є колискою цивілізацій більшості народів світу. Теорія була популярною в Німеччині аж до початку першої світової війни. Після смерті Гуго Вінклера, найвпливовішого вченого, який був прихильником цієї теорії та активно її просував, Панвавилонізм почав втрачати свою популярність. А останній цвях до кришки труни Панвавилонізму забив священник-єзуіт Франц Ксавьєр Куглер, який своїми науковими працями в області астрономії та хронології довів неспроможність цієї теорії.