6 months ago

Франциск Бергольйо ВВП благословення геїв і II Ватиканський собор

Дивіться це відео також на: https://createur.wistia.com/medias/12be8ptt6u
https://ugetube.com/watch/o9UiHMK3rBmHvj3
https://cos.tv/videos/play/48573565465038848
https://www.bitchute.com/video/C16y8eHqKQ35/

https://vkpatriarhat.org/frantsysk-berholjo/
https://bcp-video.org/ua/francisk-bergoljo/

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

Хорхе Бергольйо публічно повстав проти Бога і проти Церкви. Він окупує найвищу посаду і терором тримає владу над усією Церквою. Сугестивно виступає як намісник Ісуса Христа, хоча в Канаді публічно посвятився сатані. Він скасовує Божі закони, а гріх содомії, який належить до гріхів, що кличуть про помсту до неба, і який Святе Письмо називає гидотою та застерігає від нього дочасним (2Пт. 2,6) і вічним вогнем (Юди 7), вже не називає жодним злом. Крім того, він просовує те, чого не було ніде в історії, ні в поганських народів, ні в людожерів-канібалів – щоб гріховне співжиття двох содомітів вважалося шлюбом і для них викрадали дітей на т.зв. усиновлення. Вершина зухвалості та бунту Бергольйо проти Бога, Божих законів і природної моралі полягає в тому, що він освячує цей злочин фальшивою церковною легалізацією.
Під терором звільнення єпископів і ліквідації правовірних пастирів, він буде просовувати цей до неба волаючий злочин і як умову існування своєрідної нової антицеркви. У ній вже не буде місця для жодного правовірного єпископа, правовірного священника чи правовірного віруючого. Вже таємно відбувається цей перехід до Нью-Ейдж, до синагоги сатани, голова якої, Хорхе Бергольйо, вже посвятився сатані. Він все робить хитро, підступно і поетапно. Але найбільшою трагедією є те, що ці злочини приймають католицькі єпископи, священники та вірні. Вони нездатні повстати і виступити проти цього зловмисника і духовного вбивці. Це найбільша трагедія! Бог допустив саме цю особу, щоб виявити справжній стан духовної гнилизни, яка від II Ватиканського собору поступово прогресувала. Собор проклав шлях до сучасного стану в Церкві.
Тому, щоб чинити перед Богом правдиве покаяння, ми повинні чітко усвідомлювати основні правди віри, які є умовою нашого спасіння і які не можна релятивізувати чи піддавати сумнівам. Ми повинні повернутися назад – аж туди, де духовна отрута проникла всередину Церкви. Ця отрута під назвою «модернізм» з’явилася вже на межі ХІХ-ХХ століть. Бог дав святого папу Пія X, який радикально виступив проти модернізму. З деяких семінарій довелося звільнити половину викладачів і половину студентів. Так святому папі вдалося зупинити інфекцію. Потім відбулося духовне пробудження через пошану до Пресвятого Ісусового Серця. Запроваджувались перші п’ятниці, фатімські суботи та інші пасторальні елементи, які вели до правдивого покаяння і правдивого внутрішнього життя з Богом. Також поширилась пошана до Христа Царя. У Мексиці вмирали як мученики за Христа навіть діти. Ще перед смертю вони вигукували: «Viva Cristo Rey!».
Покарання за модернізм уникнув викладач історії Анджело Ронкаллі, якого згодом масони просунули на папу Івана XXIII. Він скликав собор і прихованих модерністів призначив його модераторами. Павло VI продовжив його програму і схвалив злочинний собор. Так було зловжито найвищою владою. Обидва ці папи були посмертно екскомуніковані з Церкви за те, що відкрили двері єресям і духу світу, плоди чого пожинаємо сьогодні. Гасло собору «аджорнаменто зі світом» сьогодні довершує Бергольйо, благословляючи гріховне співжиття содомітів.
Собор також видав декларацію «Nostra aetate» про пошану до інших релігій, тобто до поганських культів та їхніх демонів.
Що стосується т.зв. святого Івана Павла ІІ, то він у 1986 році скликав до Асижу представників різних поганських культів, які поклоняються сатані, і молився там разом з ними. Цей апостатичний жест повністю здеформував громадську думку в Церкві, ніби шлях спасіння, пов’язаний з відкупительною жертвою Христа, був рівнозначний поганським культам, які поклоняються демонам. Місія була фактично скасована. Її почали зневажливо називати прозелітизмом і злочином т.зв. інкультурації. З іншого боку, відкрилися двері антимісії індуїзму та буддизму через йогу, бойові мистецтва, східні медитації, практики, пов’язані з інь-янь, китайські гороскопи, фен-шуй, акупунктуру та захоплення східною псевдодуховністю. Все це заморило мислення католиків. Проти цього неможливо було виступити, бо це був би бунт проти II Ватиканського собору, проти папи і проти пошани до інших релігій. Це злочин II Ватиканського собору.
Крім того, не дозволялося вказувати на справжню суть поганства або називати гріхом проти першої заповіді поганські практики, пов’язані із забобонами, езотерикою, окультизмом, різними формами магії та віщування, а також з гомеопатією, яка також базується на магії та віщуванні. Монастирі заморили східними медитаціями та практиками, витісняючи справжню християнську духовність. Кожний апологет, який би вказав на небезпеку, був би негайно усунений церковною владою. Така зміна мислення відбулася після II Ватиканського собору. Апологія була ліквідована, так як і справжня місія.
Бергольйо довершує відступництво II Ватиканського собору разом з амазонськими чародійками і чародіями у Ватиканських садах. Опісля він інтронізував демона Пачамаму в головному соборі Церкви. Вершиною є його посвячення сатані в Канаді.
II Ватиканський собор використовував не теологічну термінологію з чіткими формулюваннями, але ввів двозначну термінологію, відкривши цим двері духу єресі. Бергольйо використовує цю барвисту церковну термінологію зразковим чином. Тим самим релятивізується правда, так що вже не розрізняється добро від зла.
Одразу після завершення собору відкрилися двері для історично-критичного методу в теології у всіх університетах. Правовірних викладачів називали консерваторами, фундаменталістами, ворогами Церкви і прогресу та звільняли з роботи. У всіх теологічних дисциплінах постійно мантрувалося лише «Nostra aetate» і «Secundum Vaticanum».
Звичайно, в Літургії це проявилося в тому, що вівтар повернувся передом до людей, а священник спиною до центру, до кивоту. Це був жест заміни теоцентризму гомоцентризмом. Традиційна духовність, з якої жили цілі покоління майже два тисячоліття, була порушена духом аджорнаменто.
Це плоди II Ватиканського собору, які сьогодні довершує втілювати архиєретик Хорхе Бергольйо.
Ідол II Ватиканського собору є глибоко вкорінений у сучасному поколінні священників та єпископів. Досі не можна вказати на злочини II Ватиканського собору, ані на духа апостазії, хоча він має на сумлінні теперішній стан масової апостазії від Ісуса Христа. Але якщо ми не назвемо II Ватиканський собор єретичним, жодної духовної віднови не відбудеться. Ми розуміємо, що багато щирих ієрархів, які прагнуть відновлення Церкви, цитують документи II Ватиканського собору, щоб вказати Бергольйо на його духовні злочини. Але мусимо усвідомлювати двосічність цього методу.
Якщо будемо використовувати собор як авторитет, то одночасно не можемо називати його єретичним і тим самим закриваємо двері до будь-якого відродження. Потрібно знати, що елементи правовірності були включені до документів II Ватиканського собору, щоб його модератори могли ними оперувати і таким чином просунути приховані єресі. На собор і на Івана Павла ІІ посилаються також ті, які мають однакового духа з Бергольйо. Вони стверджують, що є справжніми інтерпретаторами та реалізаторами духа II Ватиканського собору. Тут вони кажуть сувору правду. Це треба усвідомити. Дух II Ватиканського собору відкрив двері модернізму та синкретизму. Він паралізував справжню апологетику та місію і, навпаки, відкрив двері цілковитому лібералізму та лаксизму. Бергольйо довершує його сатанізмом і публічним відступництвом від Христа та Його вчення. Тому II Ватиканський собор треба називати тим, чим він був і чим є, тобто єретичним.
Щоб настало духовне пробудження, Церква повинна прийняти реальність, що канонізації т.зв. св. Івана XXIII, т.зв. св. Павла VI і т.зв. св. Івана Павла ІІ, які проголосив архиєретик Бергольйо, є недійсні з двох причин. Перша полягає в тому, що все, що робить єретик, є недійсним і неефективним, а друга причина полягає в тому, що ці особи самі вчинили злочин проти Церкви, відкривши двері єретичній течії. Ці папи були зобов’язані захищати правди віри і мораль та зберігати Божого Духа. Вони мали обов’язок боротися з духом єресі та духом світу, однак не виконали свого першочергового обов'язку і з їхньої вини метастази поширилися по цілій Церкві. Крім того, вони робили цілком протилежне: метастази підтримували і благословляли. В католицьких університетах і на теологічних факультетах вони відкрили двері єретичному історико-критичному методу. Вони пропагували єретичну декларацію «Nostra aetate» і т.зв. міжрелігійний діалог. Насправді через це в Католицьку Церкву систематично проникав дух поганства. Це злочини, які мають на сумлінні ці три соборні та післясоборні папи.
Є ще набагато більше причин, чому ці особи ні в якому разі не можуть вшановуватися Церквою як герої віри, які захищають Церкву, борються за неї і готові ризикувати за неї своїм життям. Вони робили якраз протилежне, тому їх треба посмертно екскомунікувати – подібно, як був екскомунікований папа Гонорій І за те, що мовчав на єресі монотелітства.
Трагедія в тому, що Бенедикт XVI, хоч і змагався за правовірність, не встояв перед психологічним тиском з гаслом sancto subito та беатифікував Івана Павла ІІ. Цим він поставив на вівтар злочин відступницького жесту в Асижі 1986 року.
Покаяння полягає в тому, щоб назвати правду правдою, єресь – єрессю, а єретика – єретиком. Якщо єпископи і священники залишаться в духовній шизофренії і неспроможні назвати речі своїми іменами, то вони стануть жертвами, а крім того співучасниками масового похорону Католицької Церкви. У майбутньому їх називатимуть гробарями церкви, злочинцями і зрадниками Христа.
У наш час кожен єпископ і кожен священник повинен виступити за нашого Господа Ісуса Христа, як за Нього виступили мученики, особливо в перших трьох століттях. Вони були готові пожертвувати навіть своїм життям і зазнати найжорстокіших тортур. Нехай і в наших жилах циркулює кров мучеників. Нехай знайдуться нові герої віри, які виступлять проти найбільшого злочинця і ката Католицької Церкви, псевдопапи Хорхе Бергольйо. Він дозволив провокативно публічно посвятити себе сатані. Тому з моменту його схвалення благословення содомітів уже не можна в Літургії згадувати про єдність з цим архиєретиком – Франциском Бергольйо. Священник і єпископ, який це робить, накликає на себе Боже прокляття, духовну сліпоту і повну паралізацію, нездатність виступити за правду і за Христа. Він стає на похилу дорогу до вічної погибелі.
Що стосується вірних, то вони мають застерегти свого священника, щоб він припинив згадувати ім’я архиєретика у Святій Літургії. Якщо цього не зробить, то хай вірні не беруть участі в такій Літургії. Обов’язок святкування неділі хай замінять молитвами, співом і читанням Святого Письма. Припиняючи брати участь у Літургії, в якій проголошується єдність з архиєретиком, посвяченим сатані, вони не тільки не грішать, але й захищаються від прокляття, яке падає на них через цю Літургію.
Дорогі єпископи, священники та вірні, ми опинилися в історичному часі, і вам потрібно дати чітке слово для орієнтації: мусимо залишитися вірними Христу! Умовою вірності Христу є відмова від підпорядкування особі, яка займає папський уряд і посвятилася сатані. II Ватиканський собор треба називати тим, чим він був і є – єретичним.
Christus vincit! Christus regnat! Christus imperat!
(Христос перемагає! Христос царює! Христос повеліває!)